Страх вбивають добром та посмішкою

У мене молодший син боїться темряви. Коли залишається один, одразу тікає туди, де ми знаходимося. Дуже хочеться, щоб психотерапевт допоміг нам.

Причиною виникнення страху можуть бути як психічні травми, викликані гострим переляком, так і затяжні психотравмуючі ситуації (тривала розлука з близькими, тяжка хвороба батьків). Чималу роль виникненні страху грають також деякі внутрішні чинники (тривожно-недовірливі риси характеру, вразливість, навіюваність) і зовнішні (неправильне виховання, асоціальні умови).

У дітей переддошкільного віку та дошкільного переважають страхи, в основі яких – страх тварин, персонажів із кінофільмів, казок або вигаданих батьками з метою залякування (бабай, чорний дядько, пірати…). У молодшому шкільному віці нерідко спостерігаються страх самотності, розлука з рідними. У дітей шкільного віку та підлітків страх розвивається частіше під впливом затяжних психотравмуючих ситуацій. Сильний страх, що переживається дитиною, також згубний для нього, як і горе. І в жодному іншому випадку нерозуміння переживань дитини батьками не виступає так зримо, як при дитячих страхах. Дорослі не усвідомлюють до кінця, як болісний страх у дітей. У сутінках, у темряві, фантазія дитини перетворює штори на привиди, що рухаються, оживляє предмети. Страх темряви – страх давній, одвічний. Для дитини темрява – істота жива, з ротом та очима. Зображуючи страхи, діти завжди малюють рот, очі та чудовиськ, хижих тварин. Дитина не критична до страху. Його розум – порадник поки що поганий.

У проблемі дитячих страхів важливі деякі моменти

По-перше, дітей ніколи не слід лякати заради послуху нічим і ніким: ні дядьком, ні Бабою-Ягою, ні вовком. Лякати чимось означає лякати смертю. Виховання страхом – найчастіша і найважча помилка виховання.

По-друге, батьки не повинні соромити дитину за страх. Під впливом глузувань із почуття сорому дитина починає приховувати страх, але останній не зникає, а посилюється. Дитина шукає полегшення, починаючи смоктати палець, язик, щоку і т. д. При цьому стає пасивною, схильною до депресії.
 

По-третє, дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомій їй обстановці, коли можлива поява чогось несподіваного для неї. Наприклад, діти відчувають страх при засинанні. Тому що стикаються одночасно і з темрявою, і з самотністю. Деякі батьки, щоб викоренити страх у дітей, укладають їх у ліжко, бажають добраніч і йдуть. Дитина невдовзі перестає плакати і засинає, змучений страхом. Сміливим він ніколи не стане, а виросте невпевненою, тривожною людиною. В даному випадку необхідно укласти дитину спати і, почувши її плач, негайно повернутися і пообіцяти, швидко закінчити справи, щоб посидіти поруч. Дитина спокійна, вона чекає на батьків без страху, знаючи, що вони поруч і завжди з'являться на її поклик, тому спокійно засинає. Страхи породжує біль. Звідси страх собак після укусу, страх висоти після падіння. Від інстинкту самозбереження походить страх втрати матері і звідси – страх самотності. Однак основні причини страхів у дітей – невпевненість у собі, що породжує боязкість, несамостійність, а також ті недоліки та помилки розумового виховання, які ведуть до незнання та зниження рівня орієнтації дитини в навколишньому світі. Чого дитина не розуміє, того вона боїться.

Повнокольорове розумове виховання, повноцінність відповіді питання дитини, і з цим — і повноцінна орієнтованість дитини у довкіллі — профілактика дитячих страхів. Походження страхів у дітей досить складна проблема. У психотерапевтичних іграх зживаються важкі дитячі страхи, розкривається їхня суть. Граючи, можна побігати за вовком (один із граючих одягає маску вовка) із рушницею. Тепер уже боїться вовк, вибачається за витівки. Бабою-Ягою налякати маму і тата, посміятися з їхнього “страху”. Сміхом убивають страх. Образотворча творчість здатна відігравати значну роль у відновленні душевної рівноваги, сприяючи звільненню пригніченої енергії. Для цієї мети пропонують дітям намалювати свій страх або виліпити із пластиліну, потім цей страх (в малюнках, фігурках) “віддається” лікарю, тим самим звільняючись від побоювань, тривог.

Лікар-психотерапевт також вчить батьків уважніше ставитися до духовних запитів дітей, помічати і розвивати позитивні паростки свідомої активності, адекватніше порівнювати вимоги з психофізичними можливостями організму дітей, за необхідності проводити сеанси психотерапії.

Рамзанов Андрій Леонідович
психотерапевт, психолог, психіатр висшої категорії
Україна, м. Дніпро