Пасторська психотерапія: чи необхідна допомога психотерапевта?

Пасторська психотерапія

Коли людина переживає горе, душевний розлад, гостре розчарування, вона, як правило, шукає співчуття у близьких, у друзів, прагне «виговорити» свої неприємності. І це зрозуміло — наші емоції тісно пов'язані з мовою, зі словесним їх вираженням. Те, що висловлено вголос, ніби відчужується від людини у слові: при цьому нерідко «відходить», полегшується і переживання.

З дуже давніх часів знають цю особливість людської психіки і служителі різних релігійних культів. На цьому заснована і дія молитви. Якщо людина щиро віруюча, то її звернення до «вищої», на її розуміння, істоти може принести їй душевне полегшення. Подібне «очищення душі» (катарсис) нерідко дає віруючому і релігійна сповідь, навіть просто довірлива бесіда зі священнослужителем.

Інших людей важкі душевні переживання приводять до віри в бога, до релігії. Їм здається, що тільки це й допомогло вижити. Відомий американський психолог Вільям Джемс якось зазначив: «Істинний корінь релігійної проблеми — у крику: «Допоможіть! Врятуйте!»

Проте в душевному полегшенні, яке іноді приходить до віруючого після молитов чи сповіді, немає нічого надприродного. Механізм катарсису досить добре вивчений наукою і сьогодні широко застосовується в психотерапії.

Пам'ятаєте бесіду ієросхимонаха Зосими з «Братів Карамазових» з жінкою, яка прийшла до нього у важкому душевному стані: «— …Синочок, батюшка, трирічний був… По синочку метаюся, отче, по синочку… Ось точно він тут переді мною стоїть, не відходить. душу мені висушив… — І не втішайся, і не треба тобі втішатися, не втішайся, а плач, тільки кожного разу, коли плачеш, згадуй неухильно, що синочок твій — єдиний з ангелів божих, звідти на тебе дивиться і бачить тебе, і твоїм сльозам радіє, і на них Господу вказує… І затряслися від ридання, закривши пальцями очі свої, крізь які потекли раптом струмками сльози…»

Зосима — тонкий психолог. З одного боку, він наполягає на тому, щоб жінка плакала: сльози завжди приносять полегшення. З іншого — переконує її, що смерть синочка — ніби й не втрата зовсім: він, мовляв, на тому світі перетворився на ангела і, щасливий, дивиться на матір. У цих словах — тисячолітній розраджувальний досвід церкви, вся її практика. Якщо так можна висловитися — інтуїтивна психотерапія, заснована на релігійному світосприйнятті.

Розвиток пасторського консультування

Ще в 1927 році американський психіатр А. Бойзен прочитав у Чиказькій теологічній школі свій перший клінічно орієнтований курс «Типи релігійного досвіду та розлади особистості», поклавши таким чином початок систематичній розробці пасторського консультування та релігійної психотерапії.

А зараз вже десятки тисяч священиків у всьому світі отримують клінічну підготовку в області психіатрії, психології культу, релігійного виховання та психотерапії. При цьому теоретичні побудови теологів-психіатрів ґрунтуються не тільки на ідеї існування бога, але й на концепціях психоаналізу, а практика — на методах ілюзорного втіхи, побудованого з урахуванням особливостей людської психіки.

Психотерапія та адаптація особистості

Але спробуємо відійти від містики, від ірраціонального і звернутися до реальної практики психотерапії. Повсякденне життя з її різними поворотами, швидкою зміною ситуацій вимагає від людей певної нервової та психічної гнучкості, стійкої адаптації, при якій процеси, що врівноважують відносини людини із середовищем, протікають оптимально.

Адаптація особистості — це, по суті, її вміння пристосовуватися до змінних умов навколишнього середовища. У процесі життєвого досвіду у людей виробляється своєрідний набір систем поведінки, реагування на «кожен випадок». Якщо така людина потрапляє навіть у дуже складну ситуацію, вона не перенапружує регуляторні механізми свого організму і її психічні процеси протікають у межах норми. Це дає можливість правильно оцінювати події, що відбуваються, зберігати працездатність, підтримувати нормальні відносини з іншими людьми тощо. Коли такій людині доводиться зіткнутися з несподіваними, непередбаченими проблемами, її психічні резерви швидко мобілізуються (що, звичайно ж, супроводжується емоційною напруженістю), включаються захисні механізми особистості.

Проте в житті зустрічаються ситуації, коли всіх таких резервів і механізмів виявляється недостатньо, і навіть у людей стійких, загартованих може наступити різка дезадаптація, душевна криза. Ламання твердо встановлених у центральній нервовій системі уявлень (динамічних стереотипів) може статися під час душевної кризи — внаслідок розриву звичних відносин, втрати значущих особистісних цінностей, орієнтацій, втрати близької людини тощо. Все це супроводжується негативними емоціями, втратою здатності реально оцінити ситуацію і знайти з неї вихід.

Душевна криза у підлітків та переоцінка цінностей

Нерідко подібна душевна криза виникає у підлітків. Властиві цьому віку дисгармонія фізичного і психічного веде до того, що навколишній світ починає сприйматися як суто конфліктний, надзвичайно напружений. При цьому особливо загострено відзначаються лише суперечності в житті, але правильно осмислити і вирішити їх підліток ще не в змозі. Звідси і притаманний юним максималізм: вони швидко ідеалізують деяких людей і так само легко в них розчаровуються. Служителі церкви, як правило, непогано обізнані про подібні стани.

Л. М. Толстой в «Сповіді» з глибокою проникливістю і точністю розкрив сутність душевної кризи, що виникає в цьому віці: «…Я відчув, що те, на чому я стояв, підломилося, що мені стояти ні на чому, що того, чим я жив, вже немає, що мені нічим жити. Зі мною сталося те, що я, здорова щаслива людина, відчув, що я не можу більше жити, — якась непереборна сила тягнула мене до того, щоб якось позбутися життя…». Далі Толстой показує, як відбувається духовне переродження особистості, коли людина переоцінює духовні цінності і намічає нові життєві шляхи. Цей процес вдало виражений у повсякденній мові словом «переживання», що означає стан, пов'язаний з гострим сприйняттям особливо обтяжливих подій та тривалим реагуванням на них.

Звичайно, далеко не кожна криза вимагає особистісного переродження. Більшість людей у процесі своєї діяльності долають обтяжливі життєві положення і відновлюють втрачену душевну рівновагу — справляються з критичною ситуацією. Однак у ряді випадків це не вдається, і душевна криза може призвести до небажаних наслідків.

Більшість із нас, почувши про трагічні ситуації, зазвичай дає пораду: «Треба взяти себе в руки». Однак не всім це підходить: вольове зусилля нерідко лише гальмує зовнішній прояв емоцій, а саме переживання залишається, навіть продовжує розвиватися. У цьому випадку людині гостро необхідна допомога розумного лікаря-психотерапевта. Але буває, що люди, які потребують допомоги лікаря і не отримали її, звертаються до релігії.